Архів рубрики 'Заговори'

Народні змови на любов від хвороби на наведення туги


Любовні змови
«Заклинаючи, щоб (ім’я чоловіка) з’єднався з (ім’я жінки) так само, як сполучені Вогонь, Повітря і Вода із Землею, і что-б помисли (ім’я чоловіка) прямували до (ім’я жінки), як промені Сонця направляють Світло миру і його чеснот, і щоб він (ім’я чоловіка) створив її (ім’я жінки) в своїй уяві і погляді так, як небо створене із зірками і дерево з своїми плодами.
І та витає високий дух (ім’я жінки) над духом (ім’я чоловіка), як вода над землею. І робіть так, щоб згаданий (ім’я чоловіка) не мав би бажання є, пити і радіти без (ім’я жінки)».
Змова на любов дівчини
«Ляжу я, раб Божий (ім’я), помолюся, і встану, перекрестясь, і піду я з дверей в дверях, з воріт у ворота, в чисто поле, під чисті зірки, під лунь Господній (місяць). І лежать три дорогі, і не піду ні направо, ні наліво; піду по середній дорозі, і та дорога лежить через темний ліс.
У темному лісі коштує дерево туги; сумує і горює туга, засмучується, і поселяю я ту тугу в рабу Божію (ім’я); зійди в ея біле тіло і в завзято серце, і в русяві коси, в кров гарячу, в руду кипучу, щоб вона по рабі Божієм (ім’я) сумувала, і все б вона про мене думала; у питті б вона не запивала, в страві б вона не заїдала, уві сні б вона не засипала, і завжди б вона мене, раба Божія (ім’я) на розумі тримала.
Як сонцю і місяцю перешкоди немає, так би і моїй змові перешкоди не було. Амінь, амінь, амінь».
Змова на любов хлопця
Дівчина винна злегка прікусит’ мова із словами; «Сама себе кусаю, раба (ім’я) до себе приробляю. Щоб раб (ім’я) нудьгував, від туги відпочинку не знав ні вдень світлим, ні вночі темною. Все щоб про мене мислив. В ім’я Батька, і Сина, і Святого Духу. Амінь».
Змова на наведення туги
Під час танцю з коханим потрібно дивитися йому в очі і про себе три рази повторити: «Адам і Єва погрішили, дітей народили, тому що один одного любили. Так і ти мене любитимеш. Амінь».
Можна також виглянути в кватирку і прошепотіти дев’ять разів:
«Раб (ім’я), йди до крильця, до мого палацу, до моїх сіней, до мого порогу, по моїх слідах. Я тебе нікому не віддам. Слово, замокнув, мова. Амінь».
Змова який вимовляли «на весілля», остаточно запевнившись, що обранець (обраниця) повинен стати чоловіком (дружиною) того, що вимовляє ці слова:
«Встану я, раб Божий, благословясь, піду, перекрестясь, в чисто поле, стану на захід хребтом, на схід особою, позрю-посмотрю на ясне небо: з ясна неба летить вогненна стріла, тій стрілі помолюсь-покорюс’, запитаю її: – Куди полетіла, вогненна стріла? – В темні ліси, в хиткі болота, в сире коренье! – Ох ти, вогненна стріла! Вернися, політай, куди я тебе пошлю.
Є на святій Русі червона дівчина (ім’я). Політай їй в завзяте серце, в чорну печінку, в гарячу кров, в станову жилу, в сахарни вуста, в ясні очі, в чорні брови, щоб вона тоськовала-горевала весь день – при сонці, на уранішній зорі, при молодому місяці, на вітрі-холоді, на прібилих днях і на спалих днях відтепер і до століття!».